Як я працюю в IT під час війни
Стаття на кшталт “як бути продуктивним”, але здебільшого я просто ділюся своїми переживаннями та фотографіями
Як вам відомо, 24 лютого 2022 року росія перейшла до активних наступальних дій на території України. Майже кожне велике місто України зазнало ракетних ударів. Північ, схід та південь країни потерпали від наступальних дій ворожої армії. Інфраструктура на окупованих територіях була пошкоджена або знищена. Люди помирали сотнями, інші намагалися врятуватися і тікали у більш безпечні місця.
Ліричний відступ.
Цей текст суб’єктивний і може не співпадати з цінностями і поглядами інших людей. Також важливо розуміти, що я постійно перебувала на відносній відстані від окупованих територій або активних бойових дій.
Передумови
Вже майже два роки я, як Software Engineer, співпрацюю з великою німецькою компанією. Усі мої колеги територіально знаходяться у Берліні, але компанія мультикультурна.
Війна застала мене у Києві, у відносній безпеці — в південній частині міста. Найстрашніше, що я відчула особисто, була невідомість та панічні незнайомці, в поєднанні ці дві умови складаються в найдовшу в моєму житті ніч.
Ймовірність ракетного удару та необхідність час від часу переховуватися в укритті були для мене прийнятні, але як тільки з’явилася небезпека окупації столиці, я переїхала у західну частину країни. Десь за місяць після переїзду російські війська були вибиті з області і я повернулася у Київ, де знаходжусь і зараз.
Звичайно, перший тиждень я ледь знаходила сили, щоб думати про роботу, не те щоб її робити. Тому повернення моєї довоєнної продуктивності було поступовим і зайняло приблизно місяць. Але тепер, аналізуючи минуле, я можу виділити такі важливі рішення, що допомогли мені.
0. Не бути блокером
Перше, що я зробила, прокинувшись зранку 24го та усвідомивши, що в країні війна — я пушнула свою робочу гілку.
На момент початку війни я була десь на середині великої задачі з рефакторингу, тому наступні дні я писала докладний опис того, що зроблено, що лишается зробити, та що може піти не так. Бункер (в моєму випадку підземна парковка) це гарне місце щоб це зробити — інтернету немає, розважати себе можна панікою, або роботою. Здебільшого, звичайно, я обирала перше, але все ж таки, за пару днів, закінчила величезний документ для колег.
В перші дні досить важко зібратися з силами та закінчити всі розпочаті задачі, тому варто покладатися на колег, що знаходяться в безпеці та можуть зробити це за вас.
1. Забезпечити свою безпеку
В перший день війни я перевірила найближчі бомбосховища: дві різні парковки, сходила в метро. Ночі я проводила на парковці, навіть якщо не було тривоги, про всяк випадок. День здебільшого у квартирі, в коридорі біля входу, майже не знаходилась у приміщеннях з вікнами, але під час тривоги я завжди спускалась в укриття.
Після повернення до Києва я розрахувала всі можливі траєкторії ракетних ударів — зі сторони росії, білорусі, Чорного моря. По всіх цих напрямках вікна моєї квартири виходять або в протилежний бік, або прикриті сусідніми будинками. Тому, просто знаходитись вдома і не виходити на вулицю під час тривоги, видається безпечним.
Важливо піклуватися про себе і свою безпеку, безпеку коханих людей, та домашніх тварин — це заспокоює та дає можливість концентруватися на робочих задачах. Навіть коли ця безпека примарна.
2. Забезпечити себе необхідними продуктами
Їжа, вода, таблетки, корм для тварин — все було під рукою, або я знала де я можу це швидко придбати. Я відвідала майже всі працюючі магазини у районі, купила все необхідне і знала приблизний вибір продукції. Це дуже допомогло під час подовжених комендантських годин або несподіваних повітряних тривог.
Також час у підземці покращують каримати, крісла-пуфи, ковдри з вовни та теплі речі.
Тепер, коли доставка працює на майже такому ж рівні як і до війни, питання забезпечення себе необхідними продуктами не дуже відрізняється від довоєнного.
Для продуктивної роботи вам потрібна енергія та міцне здоров’я, а для цього вам потрібно добре їсти, пити достатньо води, бути в теплі та спати мінімум 7 годин.
3. Фільтрувати новини
Перші тижні війни я підписалася одразу на декілька каналів новин та не вилазила з інстаграму. В результаті, мій середній час користування телефоном виріс на 300%. (На жаль, я не зробила скріншот аналітики, а в iPhone ця інформація зберігається тільки за два тижні — поточний та попередній).
З часом я почала поетапно виключати деякі повідомлення, але тільки зараз заблокувала їх усі. В цілому притримуюся правила швидко пробігати новинну стрічку вранці, але тільки ввечері витрачаю час на соціальні мережі та більш докладні новини.
Ще жодного разу не пропустила нічого важливого, але емоційно почуваюся значно краще, до того ж, годин в добі стало дещо більше.
Залиште тільки декілька новинних джерел, вам не потрібно знати все, а важливу інформацію ви отримаєте в будь-якому випадку. Фокусуватися на роботі значно легше, коли вас не відволікають постійні сповіщення, від яких завжди очікуєш поганих новин.
4. Побудувати гнучкий графік
Війна змінює все, невпинно та незворотньо. Рутина зникла в перший же день. Змінився розклад роботи магазинів, тепер продукти не можна було купити “після роботи”, неможливо замовити їжу, якщо в холодильнику порожньо. Не стало йоги зранку та серіалу ввечері.
В мене пропав апетит, тому як тільки я трішечки відчувала голод, старалася в той же момент нормально поїсти, незважаючи на те котра зараз година. Вранці, вийшовши з укриття, можна було нарешті поспати. Вдень, коли більшість колег працювало, треба було йти у магазин. Робочі години змінилися, сон, їжа, магазини, укриття — все перемішалося та переплелося.
Зараз рутина повертається, створюється нова. Але на перших етапах війни важливо було послабити контроль над своїм розкладом та прийняти зміни.
Не намагайтеся контролювати війну. Будьте гнучкими, змінюйтесь разом із ситуацією, не звинувачуйте себе та оточуючих у тому, що чогось не зробили. Це дає змогу бути продуктивним і не впадати в депресивні настрої.
5. Пояснити собі навіщо я це роблю
Зрозуміла мета — найкращий мотиватор.
З перших же годин війни єдина мета кожного українця — перемога. Найбільше користі я можу приносити заробляючи гроші, тому:
- Сплачую податки.
- Купую українське, робила це і до війни, але зараз я ще більш ретельно обираю те, що купляю, перевагу надаю саме українським виробникам.
- Намагаюся платити тільки карткою, уникаючи готівки, тим самим підтримуючи підприємців, які точно платять податки.
- Намагаюся не надто економити, адже саме утримання валюти в одних руках притаманне кризовій ситуації, а гроші люблять рух, економіка повинна працювати, ми маємо купляти, сплачувати, витрачати.
- Звичайно, роблю донати кожного місяця, бо в мене уже є список моїх улюбленців-благодійників, яким я довіряю та бачу користь в їх роботі.
- Намагаюсь допомагати рідним, адже брат втратив нову квартиру у Маріуполі, а батьки знаходяться на окупованій території.
Також дуже мотивують колеги, які підтримують кожного дня та з розумінням ставляться до умов, у яких я зараз перебуваю.
Важко орієнтуватися в новій та незнайомій ситуації, але якщо чітко виставити собі ціль, то стає значно легше. Виберіть щось одне, що виходить у вас найкраще, та сфокусуйтеся на цьому.
В дитинстві, я дуже боялася війни. Коли я дивилася фільми або читала книжки про війну, мене завжди дивувало чому люди просто не втекли. Бо війни тільки називаються світовими, але ж точно має бути якесь місце, де небезпеки немає.
Зараз я так само боюсь війни, але не тікаю, бо сильніше всього хочу не сховатися, а перемогти, припинити страждання та покарати винних. До цього і йдемо.
Слава Україні!
Дякую за те, що дочитали!
Сподіваюсь ця стаття нікому не буде корисною, тільки цікавою.
Побачимось наступного разу! 🤹🏻♀️
